Роздуми біля парадного під’їзду

Той, хто має змогу дивитися супутникове телебачення, міг помітити, що яскравим символом внутрішньо-європейського TV став віртуальний польський сантехнік у провідних рекламних роликах. Тепер, мабуть, скоро проб’є час і для українського сантехніка – ось лише підпишемо асоціацію з ЄС. Сьогодні на політичну, промислову та економічну еліти України з Європи здійснюється безпрецедентний тиск. І головна мета цього тиску, і це не приховується, – відірвати Україну від Росії, щоб начебто не дозволити відродитися новому старому імперському об’єднанню на пострадянському просторі. Захід чомусь вважає, що без України відродження такого союзу неможливе. 

Про аспекти приєднання України до того чи іншого політико-економічного союзу ми й розпочнемо нашу бесіду з народним депутатом України Сухим Ярославом Михайловичем.

– Дозвольте почати з наступної тези. У підписанні Угоди про Асоціацію з ЄС, яке має відбутися в листопаді, в першу чергу зацікавлена еліта України. Якби керівники країни дійсно були зацікавлені в тому, аби розбудовувати європейські цінності, то вони б їх розбудовували безпосередньо в своїй країні, а не йшли на Захід лишень зі своїми гаслами. Що Ви думаєте з цього приводу?

– Дозвольте я дам відповідь через призму Комітету соціальної політики. Наприклад, я намагатимуся пояснити людям, про що йдеться, з огляду на зарплатню. В першу чергу Європа зацікавлена, аби мати поруч з собою багату Україну, квітучу і без соціальних потрясінь. Отже, з однієї заробленої гривні українець отримує на руки 9-15 копійок. Європеєць же отримує 50-60 копійок на одну свою зароблену грошову одиницю. У нас зараз дефіцит робочих місць, через що люди погоджуються на будь-яку роботу та будь-яку зарплатню. Також ми маємо дуже високі податки на фонд оплати праці – 56%. Після нас, щоправда, йде Швеція зі своїми 40%, але вона гарантує своїм людям повний обсяг соціального забезпечення і медичного обслуговування в тому числі. Низька продуктивність праці та технічна відсталість вітчизняного виробника – це також наші реалії. Наступні дані – на одного металурга в рік припадає 198 тон сталі. В Європі – 579 тон. Є різниця? А це все через модернізацію галузі та зацікавленість людей в зароблянні грошей. Ще – на одного будівельника в місяць припадає 5 кв.м житла. В Польщі – 30 кв.м. В Чехії – 35 кв.м. Ось вам і різниця. До всього ж у нас низький рівень мінімальної зарплатні. Євростандарти мають бути для нас створені в самій Україні. Після підписання Договору про Асоціацію нічого на другий день не зміниться. Але вся вертикаль влади візьме на себе конкретні зобов’язання – через матеріальний розвиток, через добробут, через конкретні галузі промисловості досягти вищих стандартів. А далі – слід буде підвищувати стандарти і в соціальній сфері, і в юриспруденції тощо. Тож, ще раз підсумовую – євростандарти повинні бути створені в самій Україні, і робити це має влада!

– Чи будуть відразу після підписання Угоди про Асоціацію втілюватися нові стандарти в юридичній сфері? Чи будуть прописуватися євростандарти, які є безумовними для виконання для тої чи іншої галузі промисловості?

– Перше – ми зобов’язані до Вільнюса прийняти низку законодавчих актів, обов’язкових для виконання. А другий пакет документів ми повинні будемо прийняти після підписання Угоди. Є загрози, ризики, певні побоювання. Так, були проблеми при вступі до ЄС у Прибалтики та Польщі, але з Україною такого не буде. Адже Євросоюз набув певного досвіду, як допомагати країнам з перехідною економікою втілити євростандарти. Передусім, це стосується впровадження стандартів в галузі промислового виробництва. Що стосується юриспруденції – гарантовано після підписання Угоди про Асоціацію нічого автоматично не зміниться. Адже ніхто не припинить випалювати в ліфтах кнопки чи викидати сміття з вікон на вулицю. Найкраще було би для євростандартів, аби українська влада пішла на якісь жертви і пустила людей за кордон. Для чого? Аби на власні очі побачити разючу різницю нашої дійсності від європейської. Будь-яка реформа отримає підтримку народу тільки тоді, коли він реально побачить, що ця реформа дасть людям.

– Чи не розраховує наша влада, що ЄС допоможе країні матеріально? Чи матимуть українці матеріальні зиски?

– Ось тому так гостро Європа ставить питання боротьби з корупцією. Це не проблема – вкинути в нашу економіку мільярди євро. Де гарантія, що ці кошти на зникнуть? Безумовно, певна допомога буде. Більше того, – вона вже до нас іде. Але нам потрібні не стільки гроші, як нова техніка, нові технології. Чому в нас сьогодні імпорт домінує? Тому що потрібен стандарт. А стандарт європейський полягає не в митному обмеженні, а в субсидіях вітчизняному виробникові. Дайте виробникам субсидії, дайте нормальний банківський кредит, не заважайте працювати, і тоді ми отримаємо отой «плюс», про який ви кажете, і той позитив, які люди прагнуть побачити.

– Чому Росія, яка зацікавлена у збереженні впливу на Україну, не вабить нас ніякими цивілізаційними позитивними нормами ЄС, а тільки «стимулює» економічними заохочуваннями?

– Росія боїться, що в Україну прийдуть більш якісні та дешевші товари. Росіяни намагаються, цілком логічно, захистити свої кордони. Співпраця з Росією – це наша тактика, наше сьогодення. Співпраця з Європою – це наша стратегія, це наше прийдешнє. Зрозуміло, що завтра не наступить краса та щастя, і нам доведеться вирулювати з різних проблем. Ось уже сьогодні Росія відмовилася від наших вагонів. Таке було з усіма союзними республіками, які ставали на самостійний шлях. І нам доведеться через це пройти. І, до-речі, не варто забувати, що вже шість років самі росіяни ведуть перемовини щодо Асоціації з ЄС та зони вільної торгівлі. Тому я не думаю, що є якась страшна проблема чи загроза. Чимало важких речей для багатьох людей родом з Радянського Союзу будуть незрозумілими, але ми маємо перейти і цей період.

– Камінь спотикання, який начебто заважає нам інтегруватися в європейський простір – це Юлія Тимошенко. Чи не є ця ситуація прикладом так званого вибіркового правосуддя? І що в неї за така хвороба, що вже цілий рік ніхто не може вилікувати в Україні?

– Я не лікар, діагнозу не скажу. Але я багато чого не розумію – якщо німецькі лікарі рік її лікували і довели її «до ручки», то навіщо ж її відправляти на лікування до Німеччини? По-друге, я буду голосувати за будь-який законопроект, який внесе опозиція про те, аби дати можливість людям з місць позбавлення волі лікуватися за кордоном за умови, що їхня хвороба справді у нас в країні не виліковна. До-речі, Європейський суд з прав людини вважає, що уряд України зробив все можливе для того, аби Тимошенко лікувалася. І зараз відповідальність лежить на ній самій, аби вона виявила бажання лікуватися. Висновок суду – національні органи надали заявниці (Тимошенко) всебічну ефективну та прозору медичну допомогу, отже заява має бути відхилена… Тобто права Тимошенко не порушені.

– Трудовий кодекс, який Ви вже кілька років поспіль просуваєте зі своїми колегами – коли вже нарешті питання буде узгоджене остаточно і винесене на розгляд Верховної Ради?

– Остання редакція Трудового кодексу вичищена, «вилизана», погоджена з Міжнародною організацією праці та отримала схвалення Президії профспілок України, отримала підтримку Федерації роботодавців. Справа в тому, що на цьому Трудовому кодексі вже стільки потопталося опонентів, які його навіть не читали, і стільки вже надумано неправди, що готовності до підтримки цього Кодексу в сесійній залі наразі немає. Не зрозуміла позиція і міністра Королевської, яка також не розуміє, для чого потрібен той Трудовий кодекс. Якщо він не буде прийнятий, то нам немає чого робити в ринкових умовах. В мене немає ілюзій щодо прийняття нового Кодексу. Вважаю так: я вийду на трибуну, доповім Трудовий кодекс, відповім на всі запитання і після голосування звернуся до народу зі словами вибачення – «Вибачте. Я зробив все, що міг».

Можна довго дискутувати, потрібно нам крокувати до ЄС чи Митного союзу, чи є сучасна Європа втіленням того інтернаціоналізму, до якого прагнули ще більшовики 20-30-х років минулого сторіччя та скільки державних мов повинно бути в нашій конкретній країні Україні. Що ми і робимо – на різних політичних ток-шоу на телебаченні, на шпальтах газет та під час перекурів в роботі по наполегливій розбудові нашого суспільства. А ще чекаємо такого собі доброго «дядюшку Сема» з-за кордону чи «малюка Карлсона», який ось-ось спуститься до нас і принесе таке очікуване європейське щастя. І нема пророка у своїй українській Вітчизні – все виглядаємо когось чи то за рогом, чи за бугром. Ми просто не пам’ятаємо своїх класиків – того ж таки Тараса Шевченка:

І день іде, і ніч іде,

І голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки.

Сергій ЗНАМЕНСЬКИЙ