Крилата пошта минулого

Кожному з нас відомий факт, що коли не було майже ніяких засобів зв’язку, люди використовували голубів для відправлення повідомлень. Однак мало хто з нас замислювався над процесами та особливостями цієї голубиної пошти.

Раніше, коли я продивлялася фільми про війну, бачила фрагменти, де використовували голубів, аби надіслати координати, попередження чи прохання прийти на допомогу. Також в документальних історичних фільмах розповідали, що голубів, аби їх не впізнав ворог, часто фарбували у чорну або сіру фарби.

Крім того існує факт, що голуби таким своїм призначенням врятували багато життів. Тож, пропоную розглянути детальнішу інформацію про пернатих поштарів, які були незамінними у часи, коли про мобільні телефони ще й не мріяли.

Голубів як поштарів, почали використовувати у період античності, тобто ще у 700 році до н.е. Греки помітили, що ці птахи запам’ятовують дорогу додому та витримують велику відстань, тому на той час голубів відправляли до союзників, аби надіслати повідомлення про перемогу. А офіційно їх зарахували на таку посаду 1870 року, під час облоги Парижа – птахи передавали плівки з фотографіями, а розшифрувати їх могли тільки на спеціальному «голубиному поштамті».

У Лондоні стоїть пам’ятник одній голубці, яка єдина з усіх голубів змогла вчасно передати повідомлення про порятунок човна, котрий потрапив у шторм. Завдяки їй вдалося врятувати пасажирів, які опинилися у відкритому морі.

В Україні офіційно голубина пошта відкрилась 1890 року, а також у цей період набув шаленої популярності такий собі вид спорту як поштово-голубиний. Такий клуб мав власне друковане джерело, яке називалося «Вісник голубиного спорту». На одній зі сторінок вісника була надрукована інформація, що в змаганнях беруть участь поштові голуби бельгійського походження. Саме їх швидкість на дистанції 1000 км складала 1020 м/хв. Навіть сьогодні такий результат вважається відмінним.

Отже, в ті часи голубиний спорт в Україні був на високому рівні. Потім на початку ХХ ст. відбулися структурні зміни у суспільстві та спортивно-поштове голубівництво припинило своє існування. А під час воєн поштові голуби використовувалися тільки для поштового зв’язку.

Сьогодні, у ХХI ст., коли всі ми маємо смартфони та домашній телефон, є люди, які продовжують займатися голубиною поштою. Роблять це не тому, що їм важко зрозуміти функції та можливості мобільного оператора, а через те, що голубина пошта зробила свій великий внесок в історію і десь за 10 років вона може зникнути, залишивши лише згадки та пам’ятники. У майбутньому вже ніхто не зможе стати свідками такої пернатої пошти, тому люди, що продовжують цим займатися, бажають, аби така можливість передачі повідомлень існувала й надалі.

Ось, ми коротко пройшлись по історичним фактам використання голубів для передачі повідомлень. Зараз дізнаємось, яких саме пташок готували до цього.

Чому саме голуби? Вони літають швидко, невибагливі, а також добре розмножуються навіть у неволі. Як вже було описано на початку матеріалу, голуби легко запам’ятовують дорогу додому. Проте, людина, якщо хоче користуватися голубиною поштою, повинна виростити голубів у себе вдома або у голубнику.

Вилітати на волю птах може і в два місяці. Але тільки у п’ять він стає дорослим голубом, а коли мине півроку – добирає пару. Ось тут ключовий момент – щоби голуб повертався додому, йому потрібна голубка, оскільки вони живуть парами і один без одного не існуватимуть!

Коли у голубиної пари з’являються перші пташенята, батьки потихеньку випускають літати і привчають упізнавати дім з різних боків та у різні пори року. Потім відвозять на невелику відстань і випускають, щоби голуби повернулися додому, а згодом відстань збільшують.

За день птах здатен пролетіти трохи більше 1 тис км. Коли голуб готовий летіти, листи, котрі він нестиме, згортають вузенькою рурочкою, вкладають у спеціальну водонепроникну капсулу і обережно, тонкими, але міцними ниточками прив’язують до однієї з пір’їн на хвості. Таким чином голуб зможе доставити листа, не загубивши його та не нашкодивши собі.

Ось таким чином, завдяки голубам, у минулому підтримувався зв’язок у будь-який час. Саме їм ми маємо завдячувати тим, що вчасно передавали повідомлення, вчасно приходила допомога та бажані відповіді на листи. Тож, гадаю, не буде марним зайвий або незайвий раз кинути крихту хліба цим маленьким листоношам!

Валерія КОЗАЧЕНКО