Синові землі Поліської

Незважаючи на те, що поточний рік оголошений Роком пам’яті Т.Д. Бульби-Боровця лише в Рівненській області, де він народився і діяв як політик і військовик, урочисті заходи на його честь відбулися і в Запоріжжі (круглий стіл «Патріот-державник, воїн, публіцист», 12 квітня), оскільки у нас теж був свій «народний отаман» – батько Махно. І хоча між Тарасом Дмитровичем і Нестором Івановичем були суттєві відмінності, обидва спиралися на масову підтримку «знизу», обидва керували революційними партизанськими збройними силами с дещо подібною тактикою дій.

15 травня 1981 року Тарас Дмитрович відійшов у вічність. Саме тому 15 травня ц.р. в районному центрі Березне Рівненської області відбулася всеукраїнська науково-практична конференція «Тарас Бульба-Боровець – син землі поліської». В ній взяли участь науковці вищих закладів освіти, представники установ та організацій суспільно-гуманітарної сфери, працівники закладів середньої освіти, студентська і шкільна молодь, представники громадських організацій з Рівного, Березного, Києва, Житомира, Луцька, Острога. Конференції передував урочистий мітинг біля пам’ятника фундатору УПА. Про рівень заходів свідчить той факт, що на них були присутні перші особи області та району.

Відеозвіт про ці урочистості ТРК «Алекс» підготує до 28 червня – дати наказу №1 «До всіх командирів бойових груп Полісся» за підписом Т. Боровця («голови України Тараса Бульби») про необхідність створити «невеликі повстанські загони». Адже попри те, що 28 червня 1941 р. ці загони ще не називалися УПА «Поліська Січ», датою фактичного заснування Української повстанчої армії логічно вважати саме цей день.

Попри всю суперечливість постаті Т. Бульби-Боровця, попри його співробітництво (на початковому етапі війни) з окупантами, слід все ж таки визнати наступне. Він першим серед українських націоналістів повернув зброю проти гітлерівців, щойно з’ясувалося, що вони не друзі, а люті вороги українського народу. І це в той час, коли бандерівці ще виступали категорично проти партизанської війни з новітнім поневолювачем.

По-друге, командувач первісної УПА не заплямував себе участю у винищенні єврейського та польського населення Волині та Полісся. Навпаки, він негайно й голосно засудив геноцид проти нацменшин, здійснюваний збройними загонами Організації українських націоналістів «з-під стягу Степана Бандери», насамперед бойовиками сумнозвісної Служби безпеки ОУН(б) під проводом Миколи Мельника. Нарешті, в розпал безпрецедентно жорстокої, кривавої війни Тарас Дмитрович знайшов в собі мужність рішуче засудити фашистський тоталітаризм націонал-радикального табору.

Усе це робить його постать загалом більш-менш прийнятною – на відміну від заздалегідь конфліктних і тому одіозних постатей деяких його опонентів і супротивників. Особливо це актуально в нинішньому часі.

Що до трагічних ілюзій «лісового отамана»… Як відомо, не помиляється лише той, хто взагалі нічого не робить. Господь йому суддя, тим паче що сам Т.Д. Бульба-Боровець вважав себе християнином.

Сергій ГРИГОР’ЄВ, фото автора