Кубинець Лопес став першим в історії п'ятиразовим олімпійським чемпіоном з боротьби
07 серпня 2024 05:43
Переглядів: 1862
Коментарів: 0
Надрукувати
Автором чергового історичного досягнення паризької Олімпіади став великий кубинський борець греко-римського стилю Міхаїн Лопес. Розгромивши у фіналі турніру суперважкоатлетів свого колишнього співвітчизника Ясмані Акосту, який виступає за Чилі, він завоював свою п'яту золоту олімпійську нагороду. Стільки в одній дисципліні ще ніхто не здобував.
Міхаїн Лопес завжди виділяється в натовпі, навіть якщо вона суцільно складається з борців-супертяжів та їх зазвичай теж дуже міцних друзів. Дуже великий, якийсь дуже важкий, чи, ґрунтовний, переконливий. У ньому одразу бачиш непростого спортсмена, далеко не пересічного.
А Лопес не просто не рядовий, а винятковий. Греко-римська боротьба знала довгі та успішні кар'єри. Але все ж таки його кар'єрі аналогів не підбереш. Він з'явився на Олімпійських іграх 2004 року. В Афінах, ще зовсім молодим, у призери не потрапив, зате на наступних чотирьох Олімпіадах — у Пекіні, Лондоні, Ріо-де-Жанейро та Токіо — не мав рівних. Після японського успіху міг зі спокійною совістю йти - все одно статус легенди забезпечений. Чотири олімпійські золота — адже це членство в елітному клубі. Стільки ж найвищих олімпійських нагород в одній літній дисципліні, як у нього, лише у чотирьох спортсменів в історії — американського плавця Майкла Фелпса, його співвітчизників спринтера Карла Льюїса та дискобола Ела Ортера, датського яхтсмена Пауля Ельвстрема та жінки-борця з Японії.
Але Міхаїн Лопес вирішив, хоч за тиждень після закінчення паризької Олімпіади йому виповнюється 42 роки, стати рекордсменом одноосібним.
І готувався, готувався до неї потай від сторонніх очей, десь, кажуть, у Варадеро, пропускаючи міжнародні турніри. І весь понеділок, перший день змагань супертяжів, ті, кому випало їх висвітлювати в залі на Марсовому полі, наполегливо намагалися випитати або у Лопеса, або у його тренера Рауля Трухільйо хоч якісь подробиці, пов'язані з цією секретною підготовкою. Чемпіон мовчав, тренер, нагадуючи, що торік у героя Куби помер батько, що порушило багато планів, обмежувався скупими зауваженнями щодо того, що в такому віці, як у його підопічного, потрібно передусім піклуватися про здоров'я, щоб не було травм, щоб форма була гаразд. А результати, медалі – все це нісенітниця. До Олімпіади, було на увазі, нісенітниця.
Втім, виступи Міхаїн Лопеса про якість цієї підготовки розповідали краще за будь-які слова. Турнір він почав з того, що граючи впорався з корейцем Лі Син Чаном. Потім уже не граючи, але досить впевнено здолав іранця Аміна Мірзазаде. А Мірзазаде — це між іншим переможець минулорічного чемпіонату світу в Белграді, який Лопес проігнорував.
У півфіналі теж вийшло непогано. З Сабахом Шаріаті, який представляє Азербайджан, встиг показати, що і мощі, і швидкості у нього ще вистачає.
Потужність знадобилася для кидка поставленого в партер суперника, швидкість - щоб самому спритно вивернутися з цього неприємного становища і контратакувати. Тож до фіналу Міхаїн Лопес дістався без пригод. А у фіналі на нього чекав Ясмані Акоста — колишній співвітчизник, колишній спаринг-партнер, який за Чилі вирішив виступати, здається, багато в чому тому, що наприкінці минулого десятиліття зрозумів: коли в тебе в конкурентах за місце у збірній така брила, на топові турніри особливо не поїздиш. А їздити та вигравати хочеться.
Хотілося й у вівторок. Акоста захищався надзвичайно акуратно — жодного ризикованого руху. Але саме що захищався і поетом одразу рішенням судді вирушив у партер. Захоплення Лопеса було, як завжди, міцне, а сил вистачило, щоб зовні якось навіть надто легко перевернути опонента, заробивши на додачу ще два.
А Акоста не розумів, що може вигадати проти цієї скелі, цього монстра. Шансів здивувати його жодних. Шансів хоча б перештовхати — також. Загалом Акосту вдруге поклали животом на підлогу. Тепер Лопес, схоже, задля економії енергії морочитися з переворотом не став. А незабаром після цього Акоста все ж таки ризикнув зробити щось схоже на атаку. І, звичайно, не досягнувши успіху, нарвався на відповідь від великого суперника, який все бачив і все відчував. Через деякий час публіка почала аплодувати, відраховуючи секунди до закінчення поєдинку, до моменту, коли олімпійська історія поповниться новою грандіозною подією. Міхаїн Лопес, завершивши фінал, зустрів цю подію поглядом напрочуд спокійним, майже байдужим. Але він завжди такий, цей кубинський велетень.
|