Американець виграв олімпійську 400-метрівку феноменальним ривком

Біг на коло – це легкоатлетична класика, дистанція помітна та складна. І вважається, що щоб домогтися на ній чогось значного, потрібно роками накопичувати клас та досвід. А Квінсі Холл всього пару років тому в основному бігав ті ж 400 м, але з бар'єрами. І, до речі, не так, щоб усі охали від захоплення. І ось узяв і переключився на коло «гладкий», який для США до паризької Олімпіади був болючим темою. Американці навіть не роками, а десятиліттями панували на 400-метрівці так переконливо, що навіть якщо комусь із іноземців вдавалося разом із ними затесатися в трійку призерів топового турніру, це вже перетворювалося на подію. І фронтмени в них були на диво. Та хоч той же Майкл Джонсон, чотириразовий олімпійський чемпіон, який у опитуваннях, які визначають кращих легкоатлетів усіх часів, завжди поруч із верхнім рядком.

Але потім, як у кейсі із стометрівкою, як відрізало. Перестала чомусь Америка народжувати гігантів бігу на 400 м. І три Олімпіади поспіль золото діставалося іншим країнам - Ямайці, ПАР, Багамам. А Квінсі Холл ще 2023 року не тягнув на людину, здатну все виправити. Він узяв бронзу на чемпіонаті світу у Будапешті, але до результату 44 секунди навіть не наближався. А 44 секунди — це планка, яку, за ідеєю, потрібно долати із запасом, щоб розраховувати на щось по-справжньому велике. Не дуже він тяг на майбутнього чемпіона.

Натомість тягнув на нього Метью Хадсон-Сміт. Британські медіаресурси наперед смакували його успіх, який був би гарним вінцем драматичної історії.

Минулу Олімпіаду, яка відбулася три роки тому у Токіо, Хадсон-Сміт пропустив. Формально через травму, але в нього на батьківщині всі знали, що під час пандемії коронавірусу, через дефіцит змагань спортсмен втратив усіх спонсорів і по вуха вліз у борги. Питання взагалі стояло так: зможе він продовжувати бігати чи ні.

Хадсон-Сміт якось подолав фінансові труднощі та повернувся на доріжку. На двох передолімпійських чемпіонатах світу, в Юджині 2022 року та Будапешті 2023-го, він брав медалі — бронзу та срібло. А цього сезону ситуація взагалі складалася для нього чудово. Чинний чемпіон світу Антоні Вотсон скіс і не відібрався до ямайської збірної. А сам британець чи не вперше у житті обходився без болячок і за кілька днів до відкриття Олімпіади промчав коло за 43,74. Швидше за нього з ним у сезоні ніхто не справлявся. І зрозуміло, чому у Великій Британії так часто нагадували про попередню паризьку Олімпіаду, столітню давність. На ній 400 м виграв її представник - Ерік Лідделл. І з того часу рівно століття британці у цій дисципліні не перемагали. І такий шанс.

А до фінішу перегонів шанс формувався у шансищі. Ну, неможливо було уявити, що Метью Хадсон-Сміт своє проґавить. Все розрахував та розподілив грамотно, по поличках. Вже за останній віраж. А Кірані Джеймс, що тримався поряд, ветеран з Гренади, чемпіон Олімпіади 2012 року, нарешті, відчепився. Попереду — відчинені навстіж двері до слави.

І тут, на цих останніх трьох десятках метрів, почалося найцікавіше. Щось подібне Stade de France побачив напередодні в забігу на 1500 м, який спуртом із засідки повз фаворити Якоба Інгебригтсена і Джоша Керра виграв співвітчизник Квінсі Холла Коул Хокер. Але 400 м — адже це не «півторка». Вона набагато коротша, куди стрімкіша, на ній такі прискорення — шалена рідкість.

А прискорення Квінсі Холла було якимось аномальним, щоб він там потім не розповідав про «залізну хватку», яка в нього з непростої юності.

Ішов не другим і навіть не третім, відставав від Хадсона-Сміта не на корпус, не на два, а на кілька метрів. Але просвистів останній прямий ділянку кулею, обігнав британця на чотири соті, показавши розкішний час - 43,40. Швидше колись булилише чотири бігуни - південноафриканець Уейд ван Нікерк, а також американці Майкл Джонсон з Батчем Рейнольдсом.