«Безкоштовна» медицина: приречені на виживання

Суспільство, заклопотане та залякане війною на Донбасі, останнім часом не дуже звертає увагу на висловлювання міністрів-іноземців, котрі готують нашим людям нові, жахливі проблеми. В першу чергу в сфері охорони здоров’я. Населенню під фальшивими лозунгами «реформування», «оптимізації» готують погром системи, котра на початку 90-х забезпечила в Україні проживання, працю і навчання більше 52 мільйонів громадян.

За словами народного депутата України III-VII скликань Ярослава Сухого, темпи вимирання українців певно не задовольняють «доброзичливців», що їх на нашу голову запросили постмайданні правителі. До чого як не до прогресуючого вимирання може привести маніакальне прагнення запровадити платну медицину?

– Ярославе Михайловичу, вже сьогодні все більше ліків стають недоступними для хворих через шалені ціни. Що буде, коли з 2016 року державні медичні установи будуть надавати тільки платні послуги? А якщо людина буде не в змозі оплатити медичні послуги? Міністр, виписаний з Грузії, хіба не знає, який розмір пенсій, чи зарплат в Україні?

– Доречним буде запитати себе, чи є в нас інший вихід. Звичайно є. З ХIХ століття спочатку в Німеччині, потім у всій Європі почались напрацювання елементів страхової медицини. Саме для того, аби зробити медичні послуги доступними більшості громадян, аби спонукати охорону здоров’я до розвитку і поліпшення якості медичних послуг.

Не перший рік ми чуємо від наших та закордонних експертів, бачимо на власному гіркому досвіді – сучасна система охорони здоров’я в Україні є неефективною та функціонує незадовільно. Статистика щодо здоров’я нації залишається і сумною, і тривожною. Україна випереджає Європу за смертністю від серцево-судинних та онкологічних захворювань. В півтора рази вищою, ніж в Європі є смертність від хвороб органів дихання. В чотири рази вищою є материнська смертність, повільними темпами знижується смертність дитяча. Населення катастрофічно вимирає.

– За результатами медико-соціальних досліджень, які проводились нещодавно за програмою ВОЗ Україна займає останнє місце в Європі за самооцінкою свого здоров’я населенням…

– Дійсно, лише 18% опитаних визнали стан свого здоров’я як добрий. Розвалено систему профілактики та щеплень. Вкрай незадовільною є матеріально-технічна база нашої медицини. Біля 10 тисяч сіл в Україні не мають ні фельдшерсько-акушерського, ні аптекарського пунктів. Не витримує критики рівень зарплати наших медиків усіх ланок. Проблема охорони здоров’я населення таким чином давно перейшла із галузевої у суспільно-політичну і має вирішуватись системно і комплексно.

Саме такий підхід пропонували законопроекти щодо запровадження загальнообов’язкового соціального медичного страхування, котрі так і не були проголосовані. Не вперше, з 2003 року, український парламент намагався прийняти цей важливий Закон. Такі спроби робились в попередні скликання, але всі вони через політиканство та спроби лобіювання приватних інтересів завершились невдачею. Будемо сподіватись на успіх депутатів VIII скликання, бо відступати і затягувати у розв’язанні проблеми в нас немає права. Якщо не почати реформи сьогодні, ми отримаємо всі шанси втратити охорону здоров’я як галузеве системне явище в Україні назавжди.

Декілька концептуальних зауважень, щодо підходу до законодавчого запровадження медичного страхування. Такий процес має відбуватись обов’язково в комплексі з реформуванням системи охорони здоров’я, сприяти такому реформуванню і опиратись на процеси реформування.

Справа в тім, що запровадження обов’язкового медичного страхування з метою значного збільшення коштів, які будуть спрямовуватись на фінансування неефективної системи охорони здоров’я, призведе до появи групи впливових осіб, які в пошуках ренти почнуть блокувати будь-які структурні реформи.

Взагалі то реформування медицини слід було розпочинати на самому початку розбудови незалежної України. Але далі політиканства та демагогії справа не пішла.

– Тобто у політичної еліти України забракло волі взяти на себе відповідальність за зміни, які не могли дати швидкого позитивного результату?

– Весь цивілізований світ давно зрозумів: швидкого виграшу від глибокої системної реформи медицини бути не може. Це виграш на майбутнє.

Якби Закон було прийнято на початку 2000-х, коли створювались нині успішно діючі чотири Фонди соцстраху, ми мали би десять років аби відшліфувати систему загальнообов’язкового, під контролем держави, соціального, медичного страхування.

Успішне та повноцінне функціонування медичного страхування можливе тільки в комплексі з єдиним соціальним внеском. Тобто окремого збирання внесків на медичне страхування, як і на інші чотири види соціального страхування, адміністрування не буде, що значно полегшить життя нашим господарникам.

У відповідності з Конвенцією МОП про медичну допомогу та допомогу у випадках хвороби № 130 від 4 червня 1969 року, передбачається управління цими видами соціальної допомоги однією установою. Тобто існуючий Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності може виконувати функції адміністрування щодо медичного страхування. Оскільки створення окремої структури, та й ще й підконтрольній Міністерству охорони здоров’я неминуче призведе до збільшення коштів на організаційні витрати та дублювання функцій. Зрештою рівень захворюваності, як і витрати на виплату допомоги за страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, значною мірою залежать від якості медичного обслуговування і становлять єдину систему медико-соціального захисту громадян.

– Є думка, що запровадження медичного страхування дасть змогу змінити стимули для постачальників послуг з охорони здоров’я та запровадити елементи ринкових відносин у цій сфері без зміни її найголовнішого принципу – переважного фінансування за рахунок податків та державної і комунальної власності закладів охорони здоров’я.

– Ми перейдемо від підходу утримання закладів охорони здоров’я до підходу оплати наданих послуг. Останній провалений в шостому скликанні Законопроект № 1040 визначає принципи, правові, організаційні, фінансові засади і механізми функціонування загальнообов’язкового соціального медичного страхування, як останнього п’ятого виду соціального страхування, передбаченого Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, зокрема ст. 25.

В сьомому скликанні такий законопроект навіть не побачив залу ВР. Законопроект № 1040 в значній мірі враховує можливі ризики, які існують за умови запровадження такого виду страхування. Це й зрозуміло, бо його головні положення шліфуються і доопрацьовуються з початку 2000-х років. Законопроектом для поліпшення надання медичних та соціальних послуг передбачено створення за адміністративно-територіальним принципом мережі страхових кас. Можливе створення таких кас і на великих промислових підприємствах. Це певною мірою вирішує питання щодо формування мережі посередників з метою належної організації та захисту прав застрахованої особи. До того ж людина, котра матиме страховий поліс, може звернутись за допомогою в будь-який заклад за своїм вибором. Підприємство, котре надало медичну послугу, отримає оплату від страхової компанії, яка буде зацікавлена в тім, аби ретельно слідкувати за обсягом послуг та відповідністю їх державним стандартам. Таким чином створюється нормальний ринковий контроль за використанням коштів. Думаю, що проблема так званих «лівих» лікарняних листків буде вирішена остаточно.

Законопроект дозволяє виконати вимоги рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року щодо того, аби платниками обов’язкових страхових платежів були організації, установи, підприємства, інші господарюючі об’єкти, які займаються підприємницькою діяльністю, державні фонди, тощо.

Законопроект чітко визначає перелік осіб, які підлягають медичному страхуванню, та перелік страхувальників.

Детально виписані процедури визнання розміру страхових внесків, порядок обчислення та сплати страхових внесків, та визначення вартості надання медичної допомоги за медичним страхуванням. Виписано Договір про надання медичної допомоги за страхуванням, права та обов’язки застрахованої особи.

Переконаний, що суспільство підтримає пропоновані в Законопроекті принципи медичного страхування.

– Ярославе Михайловичу, тобто після цього припиняться спекуляції навколо тези стосовно безкоштовності всього для всіх?

– Безкоштовною медицина має бути для людини, яка захворіла, а коли вона здорова, одержує легальну зарплату, то повинна разом з роботодавцем сплачувати частину коштів від зарплати, аби хвороба не застала зненацька. Така система взаємної відповідальності лежить в основі європейського принципу – здоровий платить за хворого, а багатий за бідного. В Європі, до речі і в Росії, людина не переживає за те, де взяти гроші на лікування. Адже у системі медичного страхування, що фінансується солідарно, величина внесків відповідатиме мірі спроможності застрахованих, а послуги надаються відповідно до стану здоров’я незалежно від розмірів особистих внесків кожної людини. Таким чином, ми досягаємо солідарного вирівнювання, при якому здорові несуть витрати за хворих, молоді за старих, самотні за сім’ї, забезпечені за бідних.

Принцип солідарності доповнюється принципом субсидій, що примусить застрахованого відчувати відповідальність за стан свого здоров’я.

Медичне страхування, як окремий вид соціального страхування буде побудоване на принципах трипатизму, самоврядування, за умови обов’язкового контролю з боку держави за дотриманням закону і правопорядку. Запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування покладе край безплідним дискусіям стосовно платної медицини, як панацеї виходу системи охорони здоров’я з глибокої та системної кризи.

Анатолій СУХОМЛИНСЬКИЙ