Рік Франка. Перший український радикал

2016 рік в Україні проголошено роком Івана Франка (Указ Президента України «Про вшанування пам’яті Івана Франка» № 687/2015 від 08.12.2015 р.), царина діяльності якого не обмежувалась тільки письменництвом. Маємо за нагоду запропонувати вам деякі маловідомі факти із життя Каменяра.

 

 

Визнаний письменник, фольклорист, економіст, філософ, історик, публіцист, перекладач, редактор і видавець, політик; завзятий рибалка, батько чотирьох дітей, ніжний шанувальник жіночої краси – усе це про одну людину – Івана Франка (1856–1916), який за свої 60 років написав близько 6 тис. праць. Якщо порахувати, то вражає тільки цифра: кожні два дні Іван Якович писав приблизно один твір. Це міг бути вірш чи оповідання, роман або наукова праця, публіцистична стаття чи науково-популярний текст для селян. Як серед тогочасників, так і серед сучасників таких працездатних і водночас відданих своїй справі людей рідко знайдеш.

 

 

Іван Франко став першим, хто насмілився заробляти на життя написанням художніх творів, адже до нього таких сміливців не було. Завдяки колосальній працездатності й самовідданості літературній та журналістській праці, Франко міг достойно жити та забезпечувати себе та чималу сім‘ю. Іван Якович працював у, здавалось би, неможливих для такої напруженої праці умовах: у сім‘ї росло четверо дітей, а ще слід додати, що цей мешканець Львова дуже любив тварин, тому, як згадувала його донька Ганна, «оселя завжди нагадувала звірину клініку» із тваринами, яких родина Франків підбирала на вулицях і лікувала.

 

 

Відданість своєму народові, без якого себе не мислив, глибоке розуміння ідей економічного вчення марксизму, власне бачення як ці ідеї служитимуть бідному селянину чи робітнику – привели Івана Франка в політику. Наприкінці 1890 року за підтримки Михайла Драгоманова та Михайла Павлика Іван Якович стає співзасновником Русько-української радикальної партії.Це була перша українська політична партія європейського зразка зісвоєюпрограмою, статутом, гімномідвоматижневиками («Громада», «Хлібороб»). Для пропаганди програмних положень було випущено серію брошур Франка під загальною назвою «Радикальна тактика». У програмі радикальної партії були пункти, актуальність яких незаперечна й тепер: вимога передачі селянам якомога більше землі, колективне й економічно найкраще для простолюду влаштування праці й колективна власність над засобами праці; свобода особистості, слова, друку, совісті, незалежно від статі й статків; безоплатне навчання у школах усіх рівнів і просвіта селянства; територіальна автономія та надання найбільш оптимального культурного розвитку кожному народові; зменшення податків для найбідніших і підвищення їх для багатих.

 

Радикалізм Франка не був показним, без вил і корів, але інтелігентним і виваженим, опертим на тогочасне розуміння української національної ідеї в умовах імперії, а ще більше – на розуміння того, що за галицького селянина не подбає ніхто, окрім української інтелігенції. Втім, здається, якраз ментальність селянина Іван Франко врахував не до кінця. У 1895-му,1897-му та 1898-му роках русько-українська радикальна партія висувала його на посаду посла віденського парламенту й галицького сейму, але через підступні дії опонентів та недовіру виборців усі рази безрезультатно. «Іван Франко тричі брав участь у виборах і програвав, – стверджує дослідник Ігор Вдовичин. – Вибори – це конкуренція. Якось, коли Франко ночував у готелі, у нього вкрали взуття, щоб він не зміг піти на зустріч з виборцями». І щоразу до омріяної перемоги не вистачало всього декілька десятків голосів – від 30 до 50. Чому? Та тому, що селяни, на яких так сподівалася радикальна партія й обстоювання інтересів яких були закладені в її програмі, масово продавали свої голоси. Нічого не нагадує?

 

 

Факти поразки на виборах, а також перегляд Іваном Франком поглядів щодо радикалізму й соціалізму призвели до того, що цей фаховий політик відійшов від справ заснованої ним радикальної партії, але в політиці залишився, передбачивши крах ідеології марксизму. У своїх працях, зокрема, у трактаті «Що таке поступ?» Іван Франко написав, що Енгельсова народна держава згодом стане справжньою народною тюрмою. Ще один маловідомий факт з політичної діяльності Івана Яковича – підтримка феміністичного руху. Саме він підтримав видання першого українського жіночого альманаху «Перший вінок» і всіляко вітав просвітницьку, видавничу й громадську діяльність галицьких і буковинських жінок – Наталії Кобринської, Олени Пчілки, Євгенії Ярошинської.

 

 

Історія й сучасність доводить, що в Україні були і є фахові політики, ідеї яких треба вчасно помітити й підтримати. Але для цього треба вирощувати власну відповідальність, а не тільки шукати її в політиків.

 

 

Ліліана САБЛІНА

 

Источник Позиция