Ринок енергоресурсів – запорука соціального прориву Сьогодні, як і багато років тому, для майже усіх верств населення нашої
держави одним із нагальних і найболючіших питань є формування тарифів на
житлово-комунальні послуги. Лише невелика кількість домогосподарств спроможна
своєчасно і у повному обсязі сплачувати рахунки, які їм виставляють щомісяця. А
у масштабах держави взятий курс на субсидіарну політику є непомірним навантаженням
на бюджет.
Тарифи ЖКГ для багатьох українців – тема незрозуміла и заплутана, бо мало хто знається на тому, як вони, власне, формуються. Ба більше – влада і монополісти не зацікавлені в тому, щоб розкривати такі схеми, інакше ризикують наразитися на обурення населення, або гірше – акції непокори. А все тому, що левова частка грошей формує тіньовий бюджет саме за рахунок енергоресурсів. Хоча припинити це свавілля була реальна можливість ще чверть століття тому.
Свого часу, опікуючись питаннями соціального напрямку у Верховній Раді, я чимало переймався й вирішенням проблеми встановлення економічно обґрунтованих тарифів у сфері житлово-комунальних послуг для громадян. Також ми з колегами-однодумцями в українському парламенті вважали, що зменшення енергетичної складової у кінцевій вартості продукції будь-якої сфери промисловості стане вагомим підґрунтям для створення в цілому конкурентоспроможної економіки України. Тому таким важливим було прийняття закону про Єдину державну систему моніторингу паливно-енергетичних ресурсів та житлово-комунальних послуг – його я вважаю одним з головних напрямків своєї законотворчої діяльності.
Справедливе ціноутворення ...1995-й рік. Делегація директорів запорізьких підприємств їде до Лондона на конференцію в Інститут Адама Сміта. На цьому заході українські експерти презентують схемне рішення управління енергетичними ресурсами держави. Провідні економісти світу аплодували проекту стоячи! Вже за рік вищезгаданий інститут впроваджує так званий «Англійський пул», що до сьогодні залишається найефективнішою системою управління енергоресурсами в Європі.
Справа в тім, що запровадження Єдиної державної системи моніторингу дає можливість кожному споживачу енергії – електричної, газу, вугілля, комунальних послуг – отримати зрозумілу та чітку картину, скільки і за що саме він сплачує гроші. При його впроваджені досягається повна відкритість ринків енергетичних ресурсів. Маючи такий державний інструмент, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування будуть спроможні збалансувати попит та пропозицію на енергетичні ресурси та комунальні послуги, зокрема платіжного балансу, і визначити справедливі параметри при ціноутворенні.
Варто зазначити, що це система, яка не втручається в суб’єкт господарської діяльності підприємств. Вона лише створює необхідні умови ринкового механізму, що суттєво зменшить енергоємність в собівартості товарів і послуг. Вже багато років саме через цей параметр українська продукція не може конкурувати із західними аналогами і, відповідно, зовнішнє торговельне сальдо розбалансоване не на нашу користь. А держава втрачає резерви, які могла б направити на розвиток власної промисловості.
Нищівна різниця А що ж Україна? Вона й досі не спромоглася впровадити у себе (силами своїх же фахівців, розробників цієї програми) аналогічну систему. Хоча були і спроби, і цілком конкретні доручення з боку не одного президента та голови уряду. На жаль, таке у нас буває часто – як-то кажуть, «чоботар без чобіт».
1999-го року тодішній секретар Ради національної безпеки та оборони Євген Марчук поставив завдання апробувати те саме схемне рішення в України – на базі окремої територіальної одиниці, за яку обрали Запорізьку область. Робота закипіла, але завершити її не вдалося, тому що було спотворено одну з основних ідей системи – транзитного рахунку (за цим принципом зараз працює вся банківська система). У запорізькому регіоні при кожному комунальному підприємстві почали впроваджувати розподільні рахунки.
Це нівелювало весь процес втілення проекту у життя, і тоді його розробники домоглися, аби уряд переніс його реалізацію до Луганська. І там цей цикл впровадили повністю. Так от, він показав, що між фактично поставленими ресурсами і нарахуваннями за них – шестикратна різниця! А це свідчить про те, що дехто добряче наживався (і наживається досі) на завищених і необґрунтованих тарифах.
Після цього Кабінет міністрів зобов’язав Національну академію наук розробити систему ринкової економічної моделі в Україні. Наші вчені провели колосальну роботу і виконали поставлену задачу – навіть зараз не всі вірять, що таке було можливо. Паралельно Кабмін відрядив провідних економістів для вивчення західного досвіду. І отримав чіткий висновок: без зведеного енергетичного балансу жодна провідна країна існувати не може (в Європі все це є, але чомусь досі не у нас). Підсумком стало представлення на рівні президента та Кабміну однозначного рішення щодо необхідності впровадження його в Україні, а сам проект був відзначений як першочерговий для реалізації.
«Скорочення» від монополістів Втім, довгий час процес не міг зрушити з місця. Влада не прагнула якнайшвидше науково обґрунтовувати тарифи, а громадяни були змушені платити не за фактичні обсяги та якість енергоресурсів, а за міфічними «нормами споживання». Звісно ж, за всім цим свавіллям стояли монополісти, які не бажали втрачати надприбутки.
Дещо змінилася ситуація у 2010 році, коли президентським указом було введено в дію рішення РНБО «Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011р.». Тим самим гарант запропонував реальний механізм реалізації інтегрованої комплексної системи в паливно-енергетичному комплексі та ЖКГ. Потім – знову незрозуміла пауза. І лише 19 червня 2012 року у першому читанні законопроект №9572 від 09.12.2011 щодо впровадження системи підтримали 316 народних депутатів. Здавалося б, нарешті – перемога, але у другому читанні кількість голосів «за» скоротилася ледь не вдесятеро. Хоча перед голосуванням було зазначено, що розбіжностей в законопроекті жодна з фракцій не вбачає.
Звичайно ж, це знову втрутилися монополісти. Хоча експерти наголошують: без збалансованої тарифної політики жодну реформу в економіці провести нереально. Але це нікого не зупиняє – для декого прибутки важливіші, аніж розвиток цілої держави...
Окупність – за два місяці! Не слід забувати, що після підписання Україною Згоди про асоціацію з Євросоюзом вона має імплементувати Європейську енергетичну хартію, тобто перейти на правила та стандарти ЄС в цій галузі. Ними передбачене чітке розмежування видобутку та генерації енергоресурсів, їх транспортування, розподілу та оплати. Поки що від реалізації цих вимог Україна надто далека. І у Брюсселі рано чи пізно нашій владі за це докорятимуть.
Можливо, хтось думає, що впровадження цього проекту – дуже коштовно для бюджету? Зовсім ні! Це вже готовий продукт, залишається лише втілити його у життя. Експерти вважають, що окупність проекту – всього два місяці після першого із п’яти етапів запровадження, а економічний ефект від нього йде на десятки мільярдів гривень! Важливо, що це – уніфікований механізм, в якому діють одні на всіх правила.
Пріоритет нацбезпеки Колись мене питали, як я ставлюся до цієї системи моніторингу. Відповів, що її розробляли найкращі фахівці України – що тут додавати або коментувати? І досі я вважаю цей проект одним з найважливіших інструментів для подальшого розвитку України. Адже збалансована тарифна політика призведе до збільшення ВВП на душу населення через підприємства, які є рентабельними, тому що не мають збитків «завдяки» завищеній вартості енергоресурсів. Також в країну прийдуть інвестиції, і влада буде змушена індексувати зарплати та пенсії, а не «призначати» їх розмір. І тоді ми дуже швидко перестанемо заздрити більш розвиненим сусіднім країнам.
До речі, ціна газу, який ми закупаємо в Європі, коливається у межах 300 доларів за тисячу кубометрів. Приблизно стільки ж платять у Чехії (272) та Польщі (286), трохи більше – у Франції (302) та Німеччині (322). Але технології в Європі більш розвинені, і газу там використовується менше, ніж в Україні. Тому дуже важливо, аби ринок енергоресурсів у нас став прозорим – це призведе до того, що виробництво в країні буде більш прибутковим. Відповідно, покращиться і якість життя населення. А хіба не це головне?
Але поки що ситуація дуже складна. За даними на січень 2019 року, населення має заборгованість за спожитий газ – 20,9 млрд грн, опалення та гарячу воду – 20 млрд грн, електроенергію – 5,7 млрд грн. Такого б не сталося, якби тарифне ціноутворення було прозорим та справедливим.
Отже, впровадження системи моніторингу та розподілу енергоресурсів – це справжня стратегія національної безпеки України, яка має стати нашим проривом і пріоритетом. До теперішнього часу інтереси держави та громадян ніхто не враховував, і це – фатальна помилка. Проте, упевнений: здоровий глузд врешті-решт візьме гору над амбіціями монополістів та політиків, які їм прислуговують. І ось тоді Україна перетвориться на потужну і економічно розвинену державу. Для цього потрібна тільки залізна політична воля. Ярослав СУХИЙ, народний депутат України ІІІ–VIIскликань Источник Позиция
|
ВИБІР РЕДАКЦІЇ
КОМЕНТУЮТЬ
А ЗАВТРА ЗАКОНЧИЛАСЬ ВОЙНА
16125
0
ЯДРЕНОЕ УТРО
15072
0
ЗИГЗАГИ ИСТОРИИ
14871
0
КОГДА ЗАКОНЧИТСЯ ВОЙНА?
15335
0
НАША ИСТОРИЯ-ЗАБУДЬТЕ!
15234
0
ФАКТОР БЕЛАРУСИ
14783
0
БОЯТСЯ НЕ УСПЕТЬ?
14881
0
НУ, ПОДУМАЕШЬ, УКОЛ!
16353
0
ЗА КУЛИСАМИ ВОЙНЫ
14906
0
Колонка редактора
Шеф-редактор
Сергій ЗНАМЕНСЬКИЙ
Сергій ЗНАМЕНСЬКИЙ
Остання додана стаття:
ОПИТУВАННЯ
В какой Украине вы предпочли бы жить?
Партнери
Автор: administrator
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись або зайти на сайт під своїм ім'ям.
|