Точка зору

Калашнікова і Бузину могли вбити свої ж. Для чого, або за що, то вже інше питання. Ці двоє не були носіями якоїсь цінної інформації, як Чечетов, скажімо, чи раніше Кирпа. Від них великої користі навряд чи вдалось би видушити дослідникам минулого режиму. Дивіденди від їхньої загибелі збиратимуть ті, кому безмежно і віддано поклонялися ці двоє все своє свідоме життя, на кого працювали і кому служили. За гроші, чи за ідею, це вже не має значення.

Нас повинні цікавити лише питання практичні, хто і для чого. А хто – все фактично зрозуміло. Очевидно, що багато з українських патріотів, не були б проти, десь в потаємних своїх снах упитися терпким ароматом смертельної насолоди, караючи рукою месника, зрадників і ворогів своєї Батьківщини. Але це лише в снах. Якби українські патріоти справді мали до цього стосунок і дуже цього хотіли, то цілком реально вже могли б здійснити цей акт за той рік часу, що минув. Але чи то в патріотів не було часу, чи вони не забажали цього, чи вони просто зайняті більш цінними справами на фронті.

От кому дуже вигідні ці ритуальні вбивства, які можна чудово використати, це ворожій стороні. Це така дуже умовна назва. Навіщо їм смерть цих двох блаженних? Все дуже просто. Для канонізації, а ще правильніше, для роздуття смороду і аргументації свого огидного втручання у справи України. А коли зважити, що завданням номер один є для цих виродків навіть не повалення влади, а знищення української держави як такої, шляхом розколювання, розхитування, дестабілізації і провокування зіткнень, то немає чому власне і дивуватися.

Вбили цих, вб’ють ще кількох і дивись забурлить з переляку в Україні, почнуть хапати один одного за чуби, підозрювати, звинувачувати і воювати. Приходь і бери дурних хохлів голими руками.

Є щоправда і інша версія. Вбили, мовляв, націоналісти-бандерівці-фашисти, які тільки і думають, якби зжити зі світу всіляких конкурентів та інакомислячих. Версія заманлива, але брехнею тхне. І навіть поява якоїсь міфічної УПА, яка нібито взяла на себе відповідальність за ці злочини, вносить ще більше впевненості в тому, що це абсурд. Надто примітивна робота. Надто убога фантазія.

Але, коли навіть припустити, що хтось з українців таки мав до цього якийсь стосунок, то тут невмолимо напрошується дуже простий висновок. Якщо гіпотетично, вбивство цих двох діячів, справа рук українських патріотів, тоді вся вина за нього автоматично лягає зовсім не на них, а на чинну владу, яка не те щоб не вберегла цих людей від розправи, але навіть не зацікавилась їх роллю в утвердженні української державності. Можливо сховавши у в’язницю бодай одного з них, вдалося б уникнути такого жахливого кінця. І справа навіть не в тому чи щось вони завинили, а чи були чисті мов янголи. Після цілої епохи «бєспрєдєлу», на фоні всіх тих сотень, а то й тисяч смертей, нова влада так і не ризикнула віднайти справжніх винуватців української трагедії, назвати імена злочинців і покарати їх. Ці ж двоє просто потрапили під гарячу руку…

Адже кожне не покаране зло, обов’язково дасться чути – це закон. І коли його не нейтралізувати, коли до боротьби з ним не стають сили, які спеціально для цього призначені, тоді вирішення проблеми беруть у свої руки самі жертви. І хай тоді закон не втручається в процес, бо у нього був шанс все зробити згідно букві. Був цілий рік, а це доволі часу, це дуже багато, занадто багато. І якщо він ним не скористався – це його особисте горе, і гріх за кров лежить саме на ньому. І не так абстрактно, як би комусь хотілось. А на конкретних людях.

Але в даному випадку, схоже вбили таки друзі. У них явно є план, а ціною вони, як відомо, ніколи не переймаються…

Источник: Позиция