Сергій ТОМІЛЕНКО: «Сьогодні відповідальність журналістів перед суспільством значно виросла»

6 червня працівники засобів масової інформації традиційно відзначать професійне свято – День журналіста.

Напередодні цієї дати ПОЗИЦІЯ поспілкувалася з головою Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком. В ексклюзивному інтерв’ю він відповів на цілу низку резонансних питань щодо роботи журналіста в нашій країні.

– Свобода слова – це концептуальне поняття для будь-якої демократичної країни. Як Ви вважаєте, в Україні в цьому аспекті стан справ задовільний?

– Починати треба з того, що сьогодні перед українськими журналістами стоїть надзвичайно багато викликів. Не дуже б вірно було казати у даному випадку про існування свободи слова взагалі. Більшою мірою слід зосередити увагу на загрозах, які є для неї. Виходять вони не лише з боку діючої влади. Ця проблема має багато аспектів. Першим з них я назвав би те, що дуже часто політики чи бізнесмени, які виступають засновниками будь-якого ЗМІ, розглядають його як інструмент політичного впливу. Зрозуміло, що в такій ситуації вся редакційна політика буде підпорядкована замовленню власника. Виходячи з цього, журналісти та редактори більш залежать від політичного бізнесу, ніж від потреб аудиторії. Це красномовно свідчить – в Україні для медіа є певна несвобода. На друге місце слід поставити великий рівень безкарності. Я маю на увазі те, що в Україні, нажаль, відсутній жоден приклад адекватного покарання за перешкоджання журналістам при виконанні їх професійних обов’язків. З кінця 2013 року та по теперішній час зафіксовано близько восьми-дев’яти сотеньвипадків фізичної агресії стосовно журналістів. Випадків, щоб справу ретельно розслідували, а винуватці понесли належне покарання – немає. Покарання, які й були – просто смішні! Вся ця ситуація призводить до того, що побити журналіста може будь-хто. Політики, активісти, продавці… Тобто кожен, у випадку якщо щось не сподобалось, може дозволити собі грубе ставлення до журналіста. Комплекс загроз свободі слова, про дві з яких я згадав, дозволяє сказати, що її рівень в Україні – проблемний.

– Можна очікувати, що в майбутньому все зміниться на краще?

– Тут треба розглядати засоби масової інформації й всю інформаційну систему взагалі, як невід’ємну складову українського суспільства. Оздоровлення винятково в медіа просторі неможливо без оздоровлення загальнополітичної ситуації в країні, а також багатьох інших речей.

– На Ваш погляд, чи є різниця між тим як розуміють свободомислення центральні та регіональні ЗМІ?

– У цьому питанні слід визначити два аспекти. По-перше, на рівні національних ЗМІ конкуренція, безумовно, вища. Тому що ринок оплати праці – інший, не такий як в регіонах. Тут ми бачимо багато прикладів високопрофесійної роботи. Але всі знають, що за кожним провідним телеканалом стоїть якась впливова особа. Тобто повернемося до того, про що я казав на початку нашої бесіди. Чи можуть люди, працюючи за таких умов, казати, що вони до кінця вільні? По-друге, я б зараз говорив про те, що регіональні ЗМІ та журналісти в нас – недооцінені. Дуже часто політики та медіа-експерти вважають, що регіональні медіа – провінційні, недалекі, не зовсім якісні. Я, наприклад, з цим не згоден. Тому що вважаю, якість ЗМІ в будь-якому випадку визначається принциповістю журналістів та редакторів. Ми дуже часто бачимо регіональні канали, газети, які роблять абсолютно достойні, високопрофесійні матеріали, займаючи активну громадську позицію. Кожне з цих ЗМІ може бути прикладом для багатьох столичних колег.

– У квітні поточного року відбувся XIV черговий з’їзд Національної спілки журналістів України, на якому пройшли вибори голови. 131 голосом делегатів цю важливу та відповідальну посаду журналісти країни довірили Вам. Прийміть наші найщиріші вітання, та скажіть, чи відчували Ви тиск з боку влади під час передвиборчого процесу?

– Звісно, для Національної спілки журналістів України черговий з’їзд – це завжди знакова, історична подія. Цей форум проходить раз в п’ять років. В процесі його роботи відбувається обговорення стратегії майбутнього нашої організації, а також визначення пріоритетів та пошук точок для докладання зусиль, спрямованих на захист прав журналістів, допомоги їм. Форум, я вважаю, відбувся дуже достойний, представницький… Але й під час виборчої кампанії, й власне в день, коли проходив з’їзд, без певних спроб зовнішнього тиску не обійшлося. Відповідно це стало предметом мого окремого звернення до голови Служби безпеки України Василя Грицака. В ньому я зазначив факти окремого стороннього впливу, а також задіяння працівників СБУ. Останні, за певний час до з’їзду, розміщували дискредитаційні матеріали проти мене в регіональній пресі. І все б було нічого, але це матеріали, в яких спекулювалося темами Росії та війни на Донбасі, а також перекручувалася інформація щодо міжнародної діяльності Національної спілки журналістів. Поясню в чому справа:з метою визволення полонених колег та допомоги тим з них, хто постраждав від військових дій, ми беремо участь у діалозі безпеки, який ініціював представник ОБСЄ з питань свободи медіа. В цьому заході беруть участь і представники Союзу журналістів Росії.

Незважаючи на те, що напередодні з’їзду відбулися мої зустрічі з міністром інформаційної політики Юрієм Стецем та прес-секретарем президента Святославом Цеголком, на яких були досягнуті домовленості про те, що влада утримається від спроб прямого впливу на журналістську організацію, вони все ж таки були. Ми на них відреагували. Але я думаю, що зараз не час ревізувати те, як пройшов з’їзд. Нам всім треба об’єднати зусилля для розвитку Національної спілки журналістів України!

– Не можу не запитати Вас про процес роздержавлення ЗМІ. Які в ньому є плюси і мінуси?

– Одним з пріоритетів нашої діяльності є допомога колегам, які знаходяться в процесі роздержавлення або реформування. Роздержавлення відбувається за тією моделлю, яку свого часу й лобіювала НСЖУ. Тобто трудові колективи отримують право, й звісно, відповідальність, самостійно вирішувати майбутнє тих газет, в яких вони працюють. Взагалі роздержавлення ми розглядаємо як процес цивілізованого розлучення органів влади та трудових колективів газет. Завдяки спеціальному закону, в Україні замість шести сотень комунальних газет, мають існувати стільки ж приватних. Але подекуди місцеві політики та чиновники не бажають втрачати такий важіль впливу як ЗМІ, тому цивілізовано виходить не завжди… Звісно, це все дискредитує ідею, й ми стоїмо на сторожі. Надаємо усіляку юридичну підтримку, та через розголос проявляємо солідарність з колегами, що працюють у місцевих редакціях, намагаємося підтримувати їх. Щодо Запорізької області, хотів би акцентувати увагу, що на жаль, вона є лідером за надзвичайними ситуаціями з реформування місцевих газет. Крім «Запорізької правди», в ситуації навколо якої й досі не поставлена крапка, ми знаємо про проблеми в Токмаку та Токмацькому районі, а також Розівському та Василівському районах. Прикро, але я, навіть вивчаю географію Запорізької області за такими сигналами від колег. Саме це було темою моєї зустрічі з головою Запорізької облдержадміністрації Костянтином Брилем. Проінформований про те, що треба звернути особливу увагу на Запорізьку область, й міністр інформаційної політики Юрій Стець.

– Давайте торкнемося указу президента Петра Порошенка №133/2017 про заборону російських інтернет-ресурсів, в тому числі соціальних мереж. Хотілося б дізнатися вашу точку зору.

– Можу впевнено сказати, що рішення про заборону соціальних мереж сьогодні однозначно критикується нашими міжнародними партнерами. Тому що вони, перш за все, розглядають їх як інструмент для отримання інформації, а не як пропагандистський майданчик. Зрозуміло, що в даному випадку, і президент Петро Порошенко, і РНБО виходили з міркувань національної безпеки… Але якщо говорити конкретно про журналістську спільноту, я вважаю, що недостатньо було проведено дискусій на цю тему. Перед тим, як приймати подібне рішення, спочатку необхідно вивчити всі «за» та «проти». Які саме ресурси й чим загрожують? Враховуючи те, що з технічної точки зору обійти цю заборону досить легко… Це рішення не є очевидним. Час відключення також повинен був обговорюватися. Тут, безумовно, гору взяли політичні міркування. Я не прихильник того, щоб політизувати позицію Національної спілки журналістів України… Але повторюся, питання по соціальних мережах – дискусійне, воно дійсно не зрозуміле багатьом нашим партнерам – Раді Європи, ОБСЄ, Міжнародній федерації журналістів.

– Цензура та самоцензура в журналістиці. Де знаходиться межа між свободою слова і вседозволеністю?

– Вважаю, що сьогодні відповідальність журналістів перед суспільством за їхню роботу значно виросла. Звісно, що багато хто з нас навчався азам професії у мирний час. Але коли дії журналістів можуть спричинити громадське протистояння, неспокій у суспільстві, це вже інша справа. В цьому зв’язкуна повний зріст постає питання професіоналізму. Повинні відбуватися дискусії стосовно того, як треба вірно подавати інформацію про ситуацію, в якій зараз знаходиться країна. Саме теперішній час показує тісний зв’язок між творчістю і відповідальністю за наші слова.

– Зупинимось на журналістській етиці. Чи можна сьогодні, в період переоцінки цінностей, як в суспільстві, так і власне в журналістиці, взагалі коментувати це тонке поняття?

– Я думаю, що дана тема – завжди актуальна. Журналістська етика – це певні канони, які однакові для всіх країн. Вони регламентують права, обов’язки та відповідальність журналіста. На жаль, ці прописні істини сьогодні багато наших колег дуже часто забувають. Чим відрізняється журналіст від аматора, який, наприклад, публікує свої повідомлення в соціальних мережах? Тим, що дотримується кодексу журналістської етики, тобто бере на себе певні зобов’язання. У нас в Україні є Комісія з журналістської етики, яку засновував свого часу головний редактор «Дзеркала тижня» Володимир Мостовий. Зараз її очолює добре відомий всім журналіст Андрій Куликов. Мандат цієї комісії визнають всі громадські організації. В тому числі Національна спілка журналістів України. Ми закликаємо журналістів, й не тільки їх, звертатися до цієї комісії. Для того щоб розглянути публікації, які вийшли в медіа, на предмет їх відповідності кодексу журналістської етики. Тому що зараз виникає дуже багато претензій стосовно фаховості публікацій. На такі ситуації треба терміново реагувати, бо це безпосередньо пов’язано з питанням довіри до журналістів взагалі.

– На останок хочеться запитати Вас про запорізьку журналістику. Декілька років поспіль обласна організація НСЖУ визнавалася найкращою в Україні. Ваше враження від того як вона працює.

– Запорізька обласна організація є надзвичайно активною, ініціативною. Вона дійсно визнається в структурі НСЖУ однією з найбільш дієвих та потужних. Якщо казати загалом – запорізький медіа простір дуже різноплановий. Ми, безумовно, спостерігаємо тут деякі проблеми, які є характерними для всієї України. Але журналістську спільноту Запоріжжя я характеризую як дуже допитливу, активну, креативну. Вона не залишається байдужою до багатьох подій. Нещодавно ми, визнаючи активність журналістського загалу, проводили саме в Запоріжжі регіональну дискусію з питань фізичної безпеки журналістів. Це був проект представника ОБСЄ з питань свободи медіа з Відня. Для України було унікальним те, що європейські медіа-експерти прилетіли виключно до вашого міста, щоб спілкуватися з місцевими журналістами на тему безпеки та боротьби з безкарністю. А не традиційно в Київ. Я вважаю, що це показник... Мені завжди приємно приїжджати в Запоріжжя, проводити професійні заходи. Хочеться побажати запорізьким колегам ще більше журналістської солідарності, відчуття дружнього плеча. Бо саме через солідарність ми зможемо допомагати самі собі та ЗМІ в яких працюємо, у питанні захисту наших прав.

Олег ВАЛИК

Источник Позиция