Наша ще не відвойована незалежність

 

Не дивлячись на те, що пил окупантів за шість місяців війни значно вщухнув, нашої перемоги, за багатьма показниками, скоро очікувати не варто. Особливо з огляду на підступність ворога і його непохитну манію повсякчас порушувати правила ведення війни, вбиваючи мирне населення та нищачи цивільну інфраструктуру.

 

Слід визнати, що боротьбу за справжню незалежність України ми почали тільки зараз. Точніше, змушені були її розпочати. При цьому дехто вважає, що триватиме вона вічно, адже агресивний сусід з-під боку нікуди географічно не подінеться. Хіба що врешті-решт розпадеться на окремі території.

 

Єдине, що можна сказати достеменно: саме війна об’єднала українців, а також інші етноси, які проживають на території нашої держави. Адже всі мали змогу побачити справжнє обличчя Кремля, який ще донедавна щось торочив про «братські народи».

 

Звісно, після закінчення війни нам доведеться довго відновлювати практично всю понівечену російськими загарбниками Україну. Можливо, потім вона стане навіть ліпшою, ніж була до цієї м’ясорубки - просто треба до всього підійти з розумом. А в процесі, не виключено, прийде й усвідомлення того, якою насправді повинна бути наша політична еліта, навіщо потрібне громадянське суспільство, яким сферам і співробітництву з якими партнерами надавати перевагу.

 

Нам давно, за будь-якої влади кажуть, що держава проходить тест на зрілість. Та виявилося, що цей тест не починався ані двадцять, ані десять років тому. Ось він - перед очима українців сьогодні. Складемо його - і здобудемо право на існування, суверенітет і подальший розвиток. Сумнівів у тому, що складемо, немає. Тому - з Днем незалежності! І сподіваємося, що наступну річниця вже будемо відзначати без незакритих «гештальтів».